Колись пластик здавався одним із найкращих винаходів людства. У 1907 році американський хімік Лео Бакеланд створив бакеліт — перший повністю синтетичний пластик. Новий матеріал був міцним, легким, стійким до нагрівання та електрично ізоляційним. Перед людством, здавалося, відкрився майже безмежний світ можливостей.
Минуло трохи більше століття — і виявилося, що в цієї фантастичної довговічності є маленький, але дуже неприємний недолік: пластик чудово переживає речі, які його власник давно забув. Пляшка може зникнути з поля зору за кілька хвилин після того, як її викинули, але сам матеріал нікуди не поспішає.
Так виникла проблема, яку тепер доводиться вирішувати вже не хімікам, а цілим містам. Що відбувається із пластиковими відходами в Сумах — від контейнера до сортувальної лінії, перероблення та нових матеріалів — читайте на sumy-name.com.
Як пластикові відходи в Сумах потрапляли на полігон і чому це проблема
Ще зовсім недавно звичайний міський сценарій був простим до образливого: людина викидала сміття, сміттєвоз забирав його, а далі воно вирушало туди, де про нього вже ніхто особливо не хотів думати. Разом опинялися харчові відходи, папір, скло, метал, поліетиленові пакети та пластикові пляшки.
Для полігону різниці між пляшкою з-під води та картопляним лушпинням немає. Для природи — величезна.
Органічні відходи із часом розкладаються. Пластик поводиться зовсім інакше. Він може дуже довго зберігатися в навколишньому середовищі, поступово руйнуючись під дією сонця, температури та механічного впливу. Причому зникнення великого пластикового предмета зовсім не означає, що він випарувався без сліду: матеріал може перетворюватися на дедалі дрібніші частинки.
Тому проблема полігонів — це не лише неприємний вигляд і запах. Чим більше туди потрапляє пластику, тим більше ресурсів фактично закопується замість того, щоби повернути їх у виробництво.
Для міста це ще й економічна проблема. Полігон не безмежний, а кожна тонна відходів, яку можна було б відсортувати та використати повторно, але замість цього поховали в землі, — втрачена сировина.
Поступово стало зрозуміло: якщо людство вже придумало матеріал, який майже не хоче старіти, доведеться придумати систему, яка не дозволятиме йому бездумно накопичуватися.
Сортування і перероблення пластику: що роблять із вторинною сировиною на Сумщині
У Сумах така система почала формуватися зі створення сучасної сортувальної інфраструктури. У 2021 році в місті відкрили першу в області сучасну сортувальну лінію побутових відходів. Комплекс складається з 11 конвеєрів.
Нині масштаб уже можна уявити не лише за кількістю контейнерів, а й за обсягами. За даними Суспільного, через сумську сортувальну лінію щодня проходить понад 70 тонн сміття. І серед того, що працівники відбирають вручну та за допомогою обладнання, — пластикові пляшки, пластмаса, пакети і плівка.
Тут і починається найцікавіша частина історії. Після сортування пластик уже не є просто «сміттям». Це вторинна сировина.
Пляшки, пакети, плівку та інші пластикові відходи відбирають, сортують, пресують і передають далі на перероблення.
Те, що не придатне для перероблення, усе ще вирушає на полігон. Тобто сортувальна лінія не робить магії і не перетворює все сміття на корисні речі. Але вона дозволяє відокремити частину матеріалів до того, як вони назавжди змішаються з усім іншим.
А далі пластик може отримати друге життя. І це принципово інша логіка поводження з відходами: не «виробили — використали — викинули», а «виробили — використали — відсортували — переробили — знову використали».
Іноді шлях пластикового відходу може бути ще цікавішим. На Сумщині вже є приклад, коли пластик після сортування буквально перетворювали на те, по чому потім ходять люди.
У Кролевці на навчально-виробничому підприємстві Українського товариства сліпих розробили технологію виготовлення тротуарної плитки з перероблених пластикових відходів. Пластик подрібнювали, змішували з піском і отриману суміш направляли на спеціальне обладнання. За даними, наведеними ANC Project, підприємство могло утилізувати до пів тонни пластику на місяць.
Готова плитка мала бути стійкою до вологи, перепадів температури та солі, а заявлений термін її служби становив близько 50 років.
Тобто в цьому випадку пластик не просто «позбувся статусу сміття».
Він став будівельним матеріалом. Пляшка чи шматок пластикового пакування, який за старою логікою мав би завершити свій шлях на полігоні, отримував шанс стати частиною міського простору. Іронія тут майже символічна: матеріал, який колись створювали для довговічності, нарешті почали використовувати саме там, де ця довговічність справді потрібна.
Звичайно, тут є свої обмеження. Не кожен пластиковий виріб однаково легко переробити. Значення мають тип полімеру, чистота матеріалу, форма виробу та можливість відокремити його від інших компонентів.
Але навіть часткове вилучення пластику з потоку змішаних відходів уже змінює ситуацію. Менше матеріалу потрапляє на полігон, більше повертається у виробничий цикл.
Чим можна замінити пластик: біорозкладне пакування і розробки Сумщини
Втім, найкращий пластиковий відхід — той, якого взагалі не довелося виробляти. І тут історія Сум цікава не лише сортувальною лінією, а лабораторіями.
У Сумському національному аграрному університеті кілька років тому почали розробляти альтернативи звичайному пластиковому пакуванню. Так з’явився FoodBIOPack — проєкт, у межах якого створювали біорозкладні пакети, плівки, стаканчики та інші види пакування з натуральних компонентів.
Сумські розробники створили пакувальні матеріали на основі полісахаридів та інших органічних речовин. Частина таких матеріалів може після використання розкладатися в ґрунті значно швидше за звичайний поліетилен. Для окремих розробок FoodBIOPack називався термін близько десяти днів — замість років або десятиліть, які потрібні традиційному пластику.
Цікаво, що йдеться не лише про «пакет, який швидше зникне». Дослідники працювали з матеріалами, які можна використовувати для харчового пакування, а деякі розробки створювалися з харчових відходів та біополімерів. У 2021 році в СНАУ повідомляли про технологію FoodWastePack, де для біоупаковки використовували харчові відходи.
Тож, як бачимо, боротьба із пластиковим сміттям — це не пошук однієї чарівної заміни. Це ціла система: менше одноразового пластику, більше багаторазових речей, сортування, перероблення і пошук матеріалів, які після використання не залишаються в довкіллі на невизначений термін.
Перероблення пластику в Сумах: від сортування до нових матеріалів
Пластик свого часу став символом технологічного прогресу. Тепер він став ще й символом того, що будь-який винахід має свою ціну, якщо користуватися ним без міри.
Суми не можуть одним сортувальним конвеєром розв’язати глобальну проблему пластикових відходів. Та місто вже має і сортувальну інфраструктуру, і підприємства, які передають вторсировину на перероблення, і власні наукові розробки альтернативного пакування.
Можливо, саме так і виглядає нормальний шлях міста в майбутнє: не чекати, поки полігон розповість усі свої історії, а навчитися розбиратися зі сміттям раніше.