Якби можна було повернутися на Сумщину кілька століть тому, тогочасний пейзаж здивував би нас не менше, ніж відсутність мобільного зв’язку. Там, де нині розкинулися поля, автошляхи, села та міські околиці, раніше було значно більше вологих луків, заплав, заболочених низин і джерел. Болота Сумщини були природною і невіддільною частиною місцевого ландшафту, а вода визначала не лише вигляд регіону, а й можливості для життя та господарювання.
Людина, звісно, не могла довго дивитися на мокру землю без бажання підлаштувати її під себе. Болото важко орати, по ньому незручно пересуватися, а ще воно вперто займає площу, на якій, на думку прагматичного господаря, могла б стояти ферма або рости картопля. Тому впродовж XX століття заболочені території області нещадно осушували, перетворюючи на сільськогосподарські угіддя, а накопичений у них торф масово використовували як паливо та сировину.
Але згодом з’ясувалося, що болото — це не просто «зайва» земля, яка чекає на меліоративну канаву. Воно працює як гігантський природний губчастий регулятор води, унікальне середовище існування для рідкісних рослин і тварин та природне сховище вуглецю. Екологічна історія Сумської області на сайті sumy-name.com добре показує, як зміна нашого ставлення до водно-болотних угідь здатна докорінно змінити всю навколишню природу.
Болота Сумщини: як формувався водний ландшафт краю
Болото виникає там, де земля тривалий час залишається надмірно зволоженою, а рослинні рештки через нестачу кисню розкладаються повільно й накопичуються у вигляді торфу. В Україні водно-болотні угіддя формувалися двома шляхами: через заростання водойм та внаслідок заболочування суходолу після відступу давніх льодовиків. Особливо характерними вони є для знижених ділянок рельєфу та річкових долин.
Для Сумщини цей процес мав вирішальне значення, адже область має розгалужену річкову мережу, численні заплави та низини. Наприклад, у географічних описах басейну річки Бичихи, що протікає на півночі нашого краю, чітко вказано на високу заболоченість долини, потужні поклади торфу та наявність чотирьох радянських осушувальних систем.
Болото при цьому не є якоюсь «помилкою природи», яку людині обов’язково треба виправити. Навпаки, це унікальний тип екосистеми зі своїм ендемічним рослинним світом та особливим водним режимом. Низинні болота, які найчастіше формуються в заплавах річок Сумської області, живляться ґрунтовими водами й зазвичай є надзвичайно багатими на різнотрав’я та специфічну флору.
Для давньої людини заболочена місцевість була одночасно і цінним ресурсом, і серйозною перешкодою. Вона була пов’язана з водними ресурсами, давала рибу, будівельну рослинну сировину, а згодом — і паливо у вигляді торфу. Водночас драговини суттєво ускладнювали пересування та розширення сільськогосподарських земель. Саме тому перші поселення й транспортні шляхи краю тяжіли до сухіших підвищень, а заболочені низини століттями залишалися недоторканими природними островами серед освоєного людиною ландшафту.
Болота і вода: як вони впливають на річки та озера
Головна особливість боліт полягає в тому, що вони нерозривно пов’язані з усією гідрологічною системою регіону. Це не ізольовані калюжі серед очерету, а важлива частина складного руху поверхневих і підземних вод.
Заболочені території утримують вологу, сповільнюють її рух і поступово віддають у довкілля. Вони працюють як природні губки-накопичувачі у вологі періоди та підтримують рівень прилеглих водойм у посуху. Притерасні болота, пов’язані із заплавами річок, мають критичне водоохоронне значення.
Болотні екосистеми також затримують забруднювальні речовини, виконуючи роль природного фільтра. Крім того, у торфі століттями накопичуються органічні рештки, роблячи торфовища найефективнішими наземними сховищами вуглецю на планеті.
Для Сумщини це має практичний вимір. Порушення гідрологічного режиму боліт дзеркально змінює рівні ґрунтових вод, стан луків та характер живлення малих річок. Наочною ілюстрацією вразливості місцевої гідросистеми є історія озера Лебедин. У 2021 році екологи та журналісти фіксували його катастрофічне пересихання через аномальну спеку, брак опадів, замулення та стрімке падіння рівня підземних вод.
Звісно, зникнення боліт не є єдиною причиною висихання озера Лебедин. Проте ця подія доводить: водойми не існують самі по собі, а їхній стан цілковито залежить від усього навколишнього водного ландшафту Сумської області та способу використання земель.
Меліорація на Сумщині: як люди осушували болота і навіщо добували торф
Зі зростанням населення потреба в нових земельних угіддях ставала дедалі гострішою. Для традиційного сільського господарства болото було складним перезволоженим бар’єром. Щоб залучити його в обіг, створювалися масштабні осушувальні системи — розгалужені мережі штучних каналів та гідротехнічних споруд, покликаних примусово відвести надлишкову воду.
З погляду тогочасного прагматичного господарства це здавалося цілком логічним кроком. Осушена меліорацією земля миттєво перетворювалася на пасовища, родючі сіножаті або ріллю. Водночас люди отримували доступ до ще одного цінного ресурсу — торфу.
Оскільки торф має високу горючість і тепломісткість, його масово використовували як місцеве паливо, сировину для хімічних виробництв та аграрне добриво. Там, де розвідували потужні поклади, болото офіційно переходило у статус родовища корисної копалини.
На Сумщині історія промислових торфорозробок залишила глибокий слід, особливо в межах Поліської зони — на Кролевеччині та Конотопщині, а також у долинах великих річок, як-от Псел (зокрема, відоме Шпилівське торфопідприємство). У радянські часи такі підприємства забезпечували роботою сотні людей, а загальна площа порушених торфовищ області сягала тисяч гектарів.
Тоді масове підкорення природи вважалося безумовним успіхом та ознакою прогресу. Гостра екологічна проблема стала очевидною значно пізніше. Після осушення торфовище втрачає свої функції природної екосистеми. Коли рівень ґрунтових вод штучно знижується, у раніше безкисневу товщу потрапляє повітря. Це запускає швидке розкладання органіки, і накопичений тисячоліттями вуглець починає масово повертатися в атмосферу у вигляді парникових газів.
Болота Сумщини потрібні — і не лише жабам
Нині погляд на болота поступово змінюється. Якщо раніше їх часто сприймали як території, які потрібно осушити й освоїти, то тепер дедалі більше говорять про необхідність їх збереження та відновлення.
Причина проста: болото виконує одразу кілька важливих функцій. Воно утримує воду, впливає на водний режим річок і ґрунтів, є домівкою для багатьох видів рослин і тварин, фільтрує частину забруднювачів та накопичує вуглець. Осушення, навпаки, може порушувати ці процеси.
Для Сумщини це не абстрактна екологічна теорія. Регіон має річки, заплави, ліси, луки та водойми, які пов’язані між собою значно тісніше, ніж здається на перший погляд. Тому болото не обов’язково потрібно перетворювати на поле лише тому, що поле виглядає по-господарському. Іноді найрозумніше рішення — залишити природу робити свою роботу.