Більшість людей навіть не замислюється, звідки починаються великі й середні річки. Здається, що Псел, Сейм чи Ворскла існували завжди й так само існуватимуть ще багато століть. Насправді ж усе значно прозаїчніше. Такі річки живуть завдяки десяткам і навіть сотням малих річок, струмків і джерел. Варто зникнути цим маленьким водним артеріям — і проблеми рано чи пізно починаються у всієї водної системи. На жаль, саме це нині й відбувається в багатьох регіонах України.
Болота осушують, заплави розорюють майже до самої води, річища перегороджують ставками, а клімат додає своїх сюрпризів у вигляді тривалих посух. Сумщина не живе за якимись особливими законами природи, тому процес поступового зникнення малих річок торкнувся її також. Чому це відбувається та чи можна змінити ситуацію — про все це більш детально розповідає sumy-name.com.
Малі річки Сумщини: скільки вас
Передусім варто зрозуміти одну просту річ: коли ми говоримо про малі річки, не варто уявляти собі вузенький струмок, який хіба що заважає перейти город. Насправді саме з таких, на перший погляд, непомітних водотоків і починається вся річкова система. Без них не було б ані повноводного Псла, ані Сейму, ані Ворскли. Це приблизно як із людським організмом: можна захоплюватися серцем, але без дрібних судин воно довго не пропрацює.
У гідрографічному відношенні Сумщина повністю лежить у басейні Дніпра, а її водотоки формують чотири важливі суббасейни — Десни, Сули, Псла та Ворскли. Головними артеріями краю є Десна, найбільша річка області, та шість середніх річок, загальна довжина яких у межах області перевищує 800 кілометрів. Але найголовніше приховується не в цих відомих назвах.
За офіційними даними водного реєстру, на території області протікає 366 малих річок загальною протяжністю понад 4400 кілометрів, а реальна мережа разом із найдрібнішими струмками налічує понад півтори тисячі водотоків. Це величезна водна мережа, яку більшість людей навіть не помічають.
Доповнюють її десятки водосховищ, тисячі ставків, заплавні озера та значні запаси підземних вод. Область вважається достатньо забезпеченою водними ресурсами. Проте кліматичні зміни, дефіцит опадів та стійке обміління підземних горизонтів уже нині ставлять під загрозу цей крихкий баланс.
Велика кількість річок на карті ще не означає, що всі вони почуваються добре. Саме малі водотоки першими реагують на втручання людини та примхи природи: вони швидше міліють, заростають, замулюються або взагалі зникають. Відтак, щоб зрозуміти майбутнє всієї водної системи Сумщини, потрібно дивитися не лише на Псел чи Сейм, а насамперед на їхніх малопомітних, але надзвичайно важливих «молодших братів».
Захована під асфальт
Щоб зрозуміти, як почуваються малі річки Сумщини, зовсім не обов’язково вирушати в далеку експедицію з гумовими чоботами та компасом. Достатньо прогулятися центральною частиною Сум. Щоправда, тут на допитливого читача чекає невеликий сюрприз: екологічні шрами міської гідромережі можна побачити неозброєним оком. Ба більше, одну з приток, яка формувала історичне обличчя міста, — річку Стрілку — ви в самому центрі взагалі навряд чи одразу знайдете. На окремих ділянках у районі Центрального ринку вона тече… у закритому колекторі під асфальтом. Звучить майже як сюжет фантастичного роману, але це звичайна міська буденність.
Колись усе було зовсім інакше. І Стрілка, і річка Сумка, яка за найпоширенішою версією дала назву місту, були природною частиною ландшафту. Разом із повноводним Пслом вони захищали першу сумську фортецю, визначали напрямок забудови й навіть створювали чимало клопоту інженерам XIX століття.
Люди вирішили, що з водоймами можна домовитися по-своєму. Стрілку сховали під землю, береги Сумки закували в бетон та забудували, окремі ділянки випрямили, а водні артерії поступово перетворили на елементи міської інфраструктури.
Минуло кілька десятиліть, і стало зрозуміло, що вода нікуди не поділася. Разом із нею залишилися і проблеми. Сумка на поверхні потерпає від хронічного замулення, надмірного заростання, нестачі природної течії та критичного забруднення. До річки постійно потрапляють брудні поверхневі стоки після дощів, органічні відходи та наслідки незаконних каналізаційних врізок. Екологи неодноразово наголошували, що стан Сумки безпосередньо ефектом доміно впливає на стан Псла, адже малі міські артерії є одним із головних постачальників бруду для великої річки.
Від Вільшанки до «вонючки»: малі річки Сумщини та негативна еволюція
Історія Стрілки, на жаль, не є якоюсь винятковою сумською драмою, яку можна було б списати на особливості великого міста. Мовляв, центр, асфальт, забудова, колектори — що вже там робити. Подібні сюжетні лінії просякнуті болем багатьох громад області. Один із найпоказовіших прикладів — лебединська Вільшанка. Річка, яка ще не так давно була для міста не хронічною проблемою, а живою частиною нормального повсякденного життя.
Старші лебединці й досі згадують часи, коли у Вільшанці купалися, тут облаштовували пляжі, а вода мала природну глибину, а не лише нинішній сумнівний колір і ще більш відштовхувальний запах. На початку та в середині минулого століття ця 34-кілометрова річка не сприймалася як щось зайве чи сором’язливо заховане на околиці міської пам’яті. Вона дарувала просту радість відпочинку та рибальства.
А потім люди вирішили, що природна екосистема витримає будь-яке навантаження. Свій екологічний «внесок» у її руйнування зробив місцевий молокозавод, який десятиліттями скидав у воду промислові відходи, та міська лазня в центрі Лебедина. Проте хімічне отруєння стало лише половиною біди.
Однією з головних причин деградації Вільшанки вважається бездумне радянське спрямлення річища та інженерні днопоглиблювальні роботи. Намагаючись «зарегулювати» річку, люди знищили унікальні придонні мікроорганізми, які відповідали за її самоочищення. Течія сповільнилася майже до нуля, запустивши незворотний процес перетворення річки на каскад замулених і зарослих ставків.
У наш час Вільшанку в межах міста багато хто відверто називає просто «вонючкою». І в цьому грубому слові криється вирок людській діяльності. Так зазвичай називають не саму воду, а власну екологічну сліпоту, яка через роки повернулася специфічним запахом. Бо мала річка не помирає за один день.
Чи є перспективи
Малі річки Сумщини не вимагають від людини нічого надзвичайного — лише суворого дотримання природних процесів та банального виконання Водного кодексу. У багатьох країнах Європи давно зрозуміли, що інвестувати в збереження природного річища та ревіталізацію водойм у рази дешевше, ніж через десятиліття намагатися повернути мертву екосистему до життя. Сумщині, яка вже юридично переходить на європейські плани управління річковими басейнами, критично важливо перенести ці правила з паперу в реальність.
Порятунок наших малих річок починається не з мільйонних грантів, а з простих і жорстких кроків: припинення тотального розорювання заплав, ліквідації незаконних каналізаційних врізок і демонтажу самовільних дамб, що перекривають течію капілярів Псла чи Сейму. Слід пам’ятати, що кожна втрачена мікрорічка — це не просто локальна екологічна криза, а руйнування унікального історичного ландшафту нашого краю.