Про Максима Федоровича Берлінського, говорять, що він посідає одне з найавторитетніших місць серед тих, хто досліджував київські старожитності. Його навіть називають одним з найперших археологів у Києві. Слід зауважити, що насправді, він був одним з перших археологів в країні. Детальніше про життя цього вченого читайте на sumy-name.com.
Початок наукової діяльності
Максим Берлінський з’явився на світ в сім’ї священника в Новій Слободі, селі неподалік міста Путивль. Освіту здобував, вступивши до Київської академії у 1776 році. Після закінчення вишу юнак був запрошений до міста Санкт-Петербург, викладати у новоствореному Інституті вищих педагогічних наук, який перебував у віданні Комітету для заснування народних училищ. На початку ХІХ століття цей комітет став Міністерством народної освіти. Але час перебування Максима Федоровича в Петербурзі був недовгим: через кілька років, у 1788, він повертається в Україну й обіймає вчительську посаду, викладаючи географію, природознавства та народну історію в новоствореному Головному народному училищі (пізніше реорганізованому в гімназію). У Києві Максима зацікавила наукова робота. Його наукові інтереси були дуже широкими, що було характерно для XVIII століття, яке називали століттям освічених енциклопедистів. Його цікавила природнича галузь, зокрема мінералогія й ботаніка.
Історіографічні дослідження
Та найбільше користі науці вчений приніс у терені історіографії. Йому належать десятки історіографічних та археологічних публікацій в “Вулику”, “Українському журналі”, “Молодику” та інших журналах. Найвизначнішими науковими працями М.Ф. Берлінського являються “Історія міста Києва” та “Історія Росії для юнацтва”, які були готові для друку 1800 року. Щоб розуміти важливість історичного доробку Максима Берлінського слід сказати, що його ключові праці були створені в той час, коли російська та українська історичні науки перебували в стадії становлення. М.Ф. Берлінський був сучасником таких представників російської історії, як О. Шлецер та М. Карамзін. Крім того, історичні роботи історика писалися ще до того, як з’явились твори вищезгаданих істориків. Водночас не слід забувати, що наукова діяльність Максима Берлінського мала приватний характер. Він заробляв на життя в народній школі, а згодом викладав у Першій київській гімназії, з 1788 року.
Жорстка цензура
Кілька останніх років громадської та викладацької роботи Максима Федоровича були не легкі. Після придушення Польського повстання 1830-1831 років ситуація в Україні ускладнилась. Диктатурою був розгорнутий терор на будь-які ліберальні погляди й публікації та на будь-яке прагнення свободи. На початку свого правління цар Микола І був поранений під час повстання декабристів і тому залізним кулаком придушував навіть будь-яке вільнодумство як у власній імперії, так і в Європі. Важливим напрямком українського “упорядкування” була русифікація південно-західних районів. Заснований у 1834 році Університет Святого Володимира, який відкрили в українській столиці, на заміну закритих Віленського університету та Кременецького ліцею, повинен був стати головним “русифікатором” країни. Від державної лінії відходити забронялося, все мало йти відповідно до миколаївської епохи. Умови праці Максима Федоровича, педагога і вченого з широким світоглядом, стали нестерпними. Восени у 1834 році він подав у відставку зі своєї посади. Після залишення державної служби історик не залишив свої наукові дослідження й продовжив їх до самої смерті. Помер Максим Берлінський 6 січня у 1848 році. Його поховали на Байковому кладовищі.