Георгій Миколайович Висоцький вважається патріархом українського лісівництва та видатним українським вченим у галузі ґрунтознавства, геології, фізичної географії та гідрології. Детальніше про життєвий шлях та науковий доробок вченого з Сумщини читайте на sumy-name.com.

Робота в Міністерстві

Георгій Висоцький народився в дворянській родині, в селі Микитівка, нині Ямпільський район Сумської області, в лютому 1865 року. Закінчив Глухівську прогімназію 1883 року. Після цього вступив до Тімірязєвського сільськогосподарського та лісотехнічного вишу, де зосередився на природничих науках, особливо на ґрунтознавстві. Навчаючись в академії потрапив у знану Полтавську експедицію з економічної оцінки земельних ресурсів під керівництвом видатного професора В.В. Докучаєва. Працюючи в Роменському районі на річці Сула, вивчав як впливають ліси на природний комплекс і зміну врожайності зернових. По закінченню навчання в виші, почав добровільно працювати в Міністерстві, де вступив до відділу, що опікувався лісовим господарством. Тут якраз відбувалась підготовка до відомої степової експедиції, яка була викликана найсильнішою посухою того часу і відігравала надважливу роль у вивченні й перетворенні степу.

Разом з Докучаєвим

У 1892 році степова експедиція почалась і Георгій Висоцький приєднався до неї. ЇЇ очолював В.В. Докучаєв. Молодий юнак взявся за проведення наукових досліджень на Великоанадольській лісовій станції в басейні Дніпра та інших водойм, що впадають до Азовського моря. Його цікавило вивчення взаємозв’язку між лісовою та степовою дикою природою. Він вивчав польові ділянки, ґрунтові води, лісові покриви й зміни мікроклімату. Та найголовніше, що цікавило вченого, це “боротьба” між лісом і степом, як ліс впливає на степи та як впливають лісосмуги на сніговий покрив і врожайність зернових та інших сільгоспкультур.

1913 року Міністерство лісового господарства доручило Георгію Михайловичу керувати роботами з лісовпорядкування в місцях насаджень у степах. Він переїжджає в Київ. Водночас йому присуджують ступінь доктора агрономії Одеського університету. Причому вчений не захищав дисертацію й був запрошений Київським університетом читати лекції на кафедрі ґрунтознавства. Працюючи в столиці, Висоцький інтенсивно зайнявся вивченням піщаних терас українських річок. Він прагнув закріпити їх засадивши рослинністю. 

Золота медаль

В 1915 році його нагородили Золотою медаллю, яка має ім’я П.П. Семенова-Тянь-Шанського. Це найвища нагорода Географічного товариства, на знак визнання внеску в географію. Коли в Україні встановилася радянська влада, вчений зайнявся викладацькою діяльністю: 1918 року він очолює кафедру ґрунтознавства університету Сімферополя й викладає в інших українських університетах. З 1930 по 1940 рік працює в Українському інституті лісового господарства та агролісомеліорації у Харкові. Багато працює в заповідних степах на Херсонщині та на Олешківських пісках, з 1925 року розв’язував проблеми інтродукції та акліматизації деревно-чагарникової рослинності в Асканії-Новій, вивчав закономірності зміни біогенезу степу та процесів ґрунтоутворення.

Георгія Висоцького знають не лише, як чудового лісівника, але й як видатного фізика-географа. Вчений розвинув теорію Докучаєва про природні зони й ввів до наукових справників поняття “регіональність”. Воно повністю відповідало тогочасним уявленням про географічні ландшафти як природні комплекси. Спочив Георгій Висоцький у Харкові у 1940 році. Його ім’ям названо виш у цьому місті, де він працював десять останніх років.