У селі Боромля Охтирського району росте ледь не найвідоміша та найсмачніша полуниця в регіоні. Але мало хто знає, що вирощуванням цієї ягоди боромлянці зайнялись випадково, допоміг щасливий випадок. Про те, як у селі на Слобожанщині почали культивувати полуницю читайте на sumy-name.com.
Полуниці з монастиря
Все почалося в середині ХІХ століття, а якщо точніше, то у 1867 році, селянин Скринька, приніс невідомо звідки саджанці полуниці. Кажуть, що випадково роздобув їх в одному з монастирів. Потім, як годиться, поділився з родичами, односельцями, й от вже все село вирощує полуницю. Причому не знаючи ні як це робити краще, ні будь-яких агротехнічних секретів, та навіть який то був сорт у Боромлі не знали.
Через декілька років, а точніше у 1903 році, історія повторилася. Цього разу місцевий селянин Лозовий десь, невідомо де, дістав знаний сорт Шарплес і почав його вирощувати. Потім за доброю традицією роздає ще кільком односельцям. Й от вже вся Боромля вирощує полуницю сорту Шарплес, не забуваючи про старий невідомий сорт.
На початку XX століття вже сотні мешканців села вирощують полуницю й не просто, щоб поїсти насолодиться смаком. А саме вирощують у великих масштабах. Боромлянську полуницю продають у самій Боромлі, Сумах, Охтирці, Лебедині. Відомо, що в ті часи боромлянці садили полуниці на площі більш ніж п’ятдесят десятин й примудрятися збирати з них до 15 тис. пудів цієї ягоди.
Такі масштаби спонукали до створення сільськогосподарського товариства, яке й було утворене у 1907 році. А у 1908 році Головне управління землевпорядкування Харківської губернії відкриває й проводить у Боромлі спеціальну конкурсну виставку.
Боромлянська виставка полуниць
Від села на виставці брали участь вісімдесят мешканців. У сімдесяти чотирьох з них був представлений той сорт, який сорок з лишком років тому привіз у село селянин Скринька. Та яке це мало значення, коли виставка викликала неабиякий ажіотаж. Про неї писали харківські газети.
Серед гостей виставки були спеціалісти з вирощування полуниці, які привезли сюди найкращі сорти, відомі в ті часи. Тут навіть презентували макет спеціального залізничого вагона для перевезення полуниць. Ну і звичайно тут було багато наукової літератури з порадами з вирощування ягід. Виставка тривала п’ять днів й лише за перші декілька її відвідало понад дві тисячі гостей. Всі сорти, які презентували на виставці, по її завершенні залишились боромлянцям.
Ця виставка стала відправною точкою й зробила переворот у майбутньому вирощуванні полуниці у цих краях. Не обійшлось без нагород. Поважна експертна комісія підбила підсумки й нагородила тридцять шість її учасників.
Серед нагород були: одна мала срібна медаль, дві бронзових медалі, п’ять похвальних листів. Від Харківського губернського управління землевпорядкування і землеробства були чотири грошові нагороди по 3 та 2 карбованці. І, найцікавіше, за великий вклад у розвиток полуничної справи боромлянину Федору Михайловичу Скриньці і його сину була вручена мала срібна медаль.
Радянська полуниця
Після державного перевороту у Москві, української революції 1917 року та війни за незалежність з російськими більшовиками, вирощування полуниці у Боромлі відновили у 20-их роках. Саме тоді було створене підприємство “Енергія”, основною задачею якого було перероблення полуниці. Це підштовхнуло селян до роботи, й полунична справа в селі набирає обертів. Лише у 20-их й початку 30-их років боромляни здавали в “Енергію” десятки тон полуниці.
Саме тоді дізнались селяни про хитрий спосіб обробки цієї ягоди. Найкращу та найкрасивішу ягоду обробляли якимось розчином, від чого вона біліла й ставала твердою. Оброблену таким чином полуницю закривали у спеціальні дерев’яні діжки й відправляли, спочатку залізницею, потім морем, до Англії. За сезон на острови відправляли до 10 вагонів полуниці.