На початок повномасштабного вторгнення російських окупантів, 24 лютого 2022 року, у притулку Сумського товариства захисту тварин перебувало близько 300 братів наших менших – собак і котів. Це живі створіння, їх треба кожен день годувати, не дивлячись на те, бомблять місто чи обстрілюють з артилерії, в облозі воно чи руські танки зайняли аеропорт, біля якого, до слова, сумський притулок і розташовується. Більше на sumy-name.com.
Шість волонтерів на 300 собак
В один з перших днів вторгнення волонтерка товариства Аліна Степаненко зранку їхала в притулок, щоб погодувати тварин. Біля “артяги” старенька лада її тата ледь не вперлася у російський БТР, який їхав назустріч:
“Коли проїжджали артучилище побачили колону техніки. Ми не розуміли навіть, що це можуть бути російські війська. Я говорю тату: “Ой дивись наші, давай їм помахаємо” і в цей момент молодий чоловік, що сидів на БТР-і за кулеметом почав стріляти. Я заплакала, тато – швиденько почав розвертатись. Наша старенька “копійка” ніколи не їздила так швидко як в той день”.
Після такої теплої зустрічі з “асвабадітєлямі” волонтери розділились і почали ходити до притулків, кому куди ближче. Хтось годував тварин у притулку на Хіммістечку, а хтось пробирався таємними тропами до старого аеропорту. І хоч росіян у Суми не пустили, але комендантську годину ніхто не скасовував. Довелось підлаштовуватись. На той час у місті залишилось лише п’ять волонтерок. Одна з них, школярка, Катя Соломашко. Дівчина переконала батьків не евакуюватись, мотивуючи таке рішення тим, що нікому буде доглядати тварин:
“Батьки хотіли виїхати з міста, у нас родичі в Ірландії, але я була проти, тому, що розуміла, якщо виїду я та інші волонтери, хто тоді доглядатиме аж 300 собак? Спочатку я не приходила у притулок, бо було дуже страшно, а потім почала їздити на велосипеді. Дворами, обминаючи блокпости, бо дуже боялася”.
Сірко, а ти в Польщі був?
Пізніше, коли місто було деокуповане, почали повертатись волонтери. Неабияку допомогу притулкам надали закордонні організації з Польщі, Чехії, Угорщини.
А для того, щоб “розвантажити” притулок було вирішено евакуювати частину тварин у Польщу. Але, як говорить Аліна Степаненко, справа виявилась не простою:
“Перше завдання було знайти перевізника який захоче їхати. Хтось не хотів везти тварин, просив цілу купу грошей, щоб довезти 20 собак до кордону. Та, дякуючи Богу, знайшли охочого. Наступна проблема, відсутність у місті кліток. Люди коли евакуювались, у лютому-березні, скупили їх всі, вивозячи своїх тварин. Ми купляли котячи туалети, вони такі як будочка. Скотчем перемотували, робили отвори та саджали туди цуценят. Ще дуже важко було знайти супровідника собакам. Мало хто хотів, бо майже тиждень треба бути в дорозі, в один кінець. Але і цю проблему вирішили, дівчина погодилась і відвезла собачок”.
У першу поїздку було евакуйовано 20 собак, другий раз 42 тварини, з них 28 кішок і котів.
Боятися треба не собак, а їх власників
Сьогодні, коли війна відступила від міста волонтери Сумського товариства захисту тварин вирішили поновити практику проведення фестивалів “Візьми друга з притулку”. Останній такий захід відбувся ще у довоєнний час:
“До війни ми проводили навіть по два фестивалі на рік. 2022 навіть не розглядався. Але цього року ми подумали, що вже все більш-менш спокійно у Сумах і вирішили відновити фестиваль, щоб знайти дім для наших вихованців”.
“Ми розуміємо, що через те, що в перші роки, коли у нас забирали по 30 тваринок не буде, та все ж, чому не спробувати. Навіть якщо не братимуть тварин, ми хоча б звернемо увагу на те, що коли люди евакуюються, то вони повинні дбати не лише про себе, а і про своїх вихованців. До нас привозять багато тварин, з Донеччини, з Бахмута, які досі в ошийниках, в яких їх залишили господарі, а дехто не спромігся навіть відв’язати свою собаку, а це шлях до голодної смерті тварини, або ж до загибелі від обстрілів. Якщо, говорячи про це та роблячи такі акценти, ми врятуємо хоча б декількох собачок, то це буде успіх”.