Сольова промисловість в Україні є однією з найдавніших. Соляні родовища на Закарпатті відомі ще з часів римської імперії, а чумацькі історії стали легендами. Сьогодні ця галузь дуже активно розвивається й на цьому тлі Сумщина, як з’ясувалось теж має чим похвалитись. Про те, чи є на Сумщині сольові родовища та які їхні переваги та недоліки читайте на sumy-name.com.
Соляна історія
З давніх часів сіль до України завозили з Криму, з чорноморського та азовського узбереж. Займалися цим вільні селяни та козаки, яких називали чумаками. Зимою чумаки ладили вози, доглядали й відгодовували волів. До слова, волів використовували бесарабських, вони мали довгі роги, а спеціальні вози на яких возили сіль називались мажами. Мажі були, як чотириволові, так й двоволові. До прикладу, на двоволову мажу вантажили, звичайно, близько 60 пудів солі.
Чумацькі поїздки розпочиналися весною, коли ставало вже тепло, й тривали в середньому по пів року. В дорогу з собою брали запас харчів, переважно це було пшоно й смалець. Також брали запас одежі, чоботи, зазвичай ялові, вовняні свити, кілька пар сорочок та штанів.
Чумаки об’єднувались у ватаги, котрою керував старший чумак. Він мав дуже добре знати путь й місця, де можна було заготовить сіль. Чумацтво проіснувало аж до XVIII століття й занепало лише тоді, коли з’явилось залізничне сполучення. Відомо, що, у XVIII столітті, чумаки привозили щороку 2,5-4 млн пудів солі й 600—900 тисяч пудів риби.
Збереглися дані про те, що дід Івана Харитоненка, найбагатшої людини Сум, сумського мецената й цукрозаводчика, Омелян, також займався чумацтвом, причому кілька разів брав з собою його батька Герасима.
Де в Україні добувають сіль
Сьогодні сіль в Україні видобувають у декількох родовищах. Артемівське родовище солі відкрили у 1876 році. Родовище має три потужні пласти солі, які характеризуються високою чистотою. На Артемівському родовищі видобувають 95% всієї солі в Україні.
Слов’янське родовище знаходиться в Донецькій області. Воно відоме з 1898 року. Тут отримують кухонну сіль, а також кальциновану, каустичну та питну соду.
Солотвинське родовище кам’яної солі знаходиться у Закарпатті. Тут видобували сіль ще в І-II столітті до нашої ери. У цих місцях є залишки шахти та давні римські монети часів правління Траяна. У 1998 та 2001 році після сильних повеней тут розпочалось розмивання соляних відкладень.
Соляні перспективи Сумщини
Родовища кам’яної солі в межах Сумської області розташовані в Роменському районі та селі Синівка. Вони містять в собі значні запаси галіту, тобто саме кам’яної кухонної солі. Ці поклади галіту утворилися в девонському періоді, а це близько 350-370 мільйонів років тому.
Жодна зі свердловин на Роменському родовищі не досягла, так званої, підошви соляної товщі й, відповідно, сьогодні не можна визначити її потужності.
Якщо говорити про місцеву сіль, то її якість доволі низька. Вміст галіту, тобто самої солі, складає не більше 60%, решта 40% це механічні домішки. Щоб отримати звичайну кухонну сіль, цю сировину треба розчиняти в воді, осаджувати механічні домішки, й тільки після цього випарювати з розсолу, що утворився галіт, тобто – кухонну сіль.
Крім того, навіть такий процес виготовлення кухонної солі ускладнюється тим, що у сировині є домішки гіпсу, який також розчиняється у воді, хоча й значно повільніше за галіт. Саме частка гіпсу, хоч і незначна, але суттєво погіршує якість сумської кухонної солі.
Але галіт наразі використовується в харчовій і хімічній промисловості, які, до речі, розвинені на Сумщині. Але використовувати місцеву сировину сьогодні не рентабельно, хоча лише розвідані запаси на Роменському соляному куполі складають 435 млн тонн. Синівський же соляний купол віддав людям свої запаси ще за часів Другої світової війни.