На початку XX століття в Сумах стала помітною нестача публічної паркової зони. Якщо кожен заможний маєток мав невеличкий сад чи скверик, то у місті такого не було. А якраз у цей час, Суми почали розростатись, відбувався економічний підйом. Тож зовсім не дивно, що почесний громадянин Сум, цукрозаводчик, меценат Микола Лещинський розбив й відкрив у місті парк власним коштом. Про історію створення парку Лещинських читайте на sumy-name.com.
Задля повернення доброго імені
Офіційною датою відкриття парку вважається 13 червня 1908 року. Про це писали всі місцеві газети. Новий публічний сад з’явився на вільній ділянці землі вздовж старого валу біля Першого Харківського мосту. Він був розбитий за всіма правилами ландшафтного дизайну й садово-паркового мистецтва.
У Сумах існує така історична байка чи легенда, яка не підтверджена якимись документами чи історичними джерелами. Але говорять, що Микола Лещинський вирішив профінансувати створення парку не просто так. Річ у тім, що його цукровий завод у селі Кияниця, зараз це Сумський район, буцімто, викидав багато відходів у річку Псел, забруднюючи її. У Сумах про це багато говорили, а тому імідж мецената й шляхетного цукрозаводчика був підмочений. Тому підприємець, щоб відновити своє добре ім’я, якраз й вирішив створити цей парк.
Й треба сказати, що це йому вдалося. Тому, що назва парку Лещинських так закріпилась за ним, що дожила до наших днів. До слова, одночасно коштом мецената було оновлено Покровський сквер.
Що було в парку
Парк було створена за всіма нормами ландшафтного дизайну. Тут було посаджено багато дерев, головним чином це були тополі, клени, липи та каштани. У самому центрі парку було влаштовано велику круглу клумбу з квітами. А вздовж доріжки навколо цієї клумби були встановлені дерев’яні лави. Тут перетиналися дві прямі алеї, одна з яких поєднувала верхню терасу зі спортивними майданчиками. Інша усаджена рядами пірамідальної тополі йшла від входу до парку. Усі алеї та спортивні майданчики посипались піском, й вечорами були освітлені ліхтарями. За всіма критеріями парк став окрасою міста.
І ще один цікавий факт. У облаштуванні ландшафту брав участь сумський садівник. Його звали Адольф Аболтьїн. А загалом над дизайном парку працювали садівники Кияницького маєтку цукрозаводчика.
Новий парк був не великим, компактним. За розміром він суттєво відрізнявся від нинішнього парку імені Івана Кожедуба. Одна з алей парку проходила якраз там, де зараз проходить вулиця Євгена Коростильова, колишня Гагаріна. На ній розташовувалась довга дерев’яна лавка, яка тяглась через усю алею. З півдня парк обмежувався невеличким озером, яке називали Козячою Ямою. Нині ця територія частково забудована стадіоном “Ювілейним”. Парк був розрахований на відпочинок дорослих мешканців міста. Тут були облаштовані тенісні корти, майданчики для гри в кеглі, купальня та прокат човнів й велосипедів. Крім того, тут же була літня естрада та кінотеатр який називався “Ілюзія”.
Вхід платний
На початку свого існування вхід у парк був безоплатний, туди міг увійти хто завгодно. Але згодом, парк прийшов у занепад, тому, що за ним не було належного догляду. Місто не могло забезпечити його охорону та функціонування. У місцевих газетах критикували його стан. Особливо постраждала від відсутності належного догляду рекреаційна зона. Тому у 1913 році було прийнято рішення зробити вхід у парк платним, він почав коштувати 5 копійок. А щоб люди не скупились й приходили на відпочинок саме сюди, тут у вихідні грав духовий оркестр.