У 2013 році в Україні відзначали 100-річчя від дня народження  Марії Харитонівни Савченко, причому відзначали на державному рівні, є постанова Верховної ради України. Погодьтесь не кожна доярка або навіть завідувачка ферми отримує такі почесті. Про те, чим же заслужила проста селянка з Лебединщини таку шану читайте на sumy-name.com.

Закінчила лікнеп і пішла на ферму

Народилася Марія Савченко у селі Токарі Бережки у 1913 році у бідній селянській сім’ї. Народилася у квітні, якраз на Великдень. Народна прикмета стверджує, що всі хто народиться у цей святковий день мають не дуже вдалу долю. Так думали й про Марію. Але говорять, що місцевий токарівський мольфар дід Констянтин заспокоїв і маму Марійки й всіх інших родичів, сказавши що дзвони, які лунали у той день на місцевій церкві дуже веселі, а тому саме такі супроводжуватимуть дівчинку все життя. Так воно й сталося. 

Але спочатку Марія Савченко сьорбнула “щасливого” комуністичного життя. Була тут й важкуща, для 14 літньої дівчинки, робота в полі, догляд за худобою й клопіт по господарству. 

У 1933 році Марія Харитонівна пережила голодомор. Тоді вона працювала кухаркою на тракторному стані й ділила м’ясо для трактористів по 30 грамів. Пізніше закінчила лікнеп, тобто ліквідацію неписьменності. Була така комуністична культурно-освітня програма за якою вчили писати й читати усіх мешканців села.

Дівчинку весь час тягнуло на ферму, то ж взялася доглядати корів. Та так їй ця справа сподобалась, що готова була ходити за коровами й вдень і вночі. 

Чи від того завзяття, чи від добросовісного та відповідального ставлення до своєї роботи, але у 1939 році Марія Савченко потрапила на Всесоюзну сільськогосподарську виставку у Москві. 

Лебединська молочна порода корів вчинила там справжній фурор. Організатори відзначили ферму колгоспу імені Леніна не лише почесною грамотою, а й премією у розмірі, страшно сказати, п’яти тисяч радянських рублів, а на додачу ще й мотоцикла подарували. 

Так починався трудовий шлях Марії Савченко у рідному колгоспі на фермі. Перед початком Другої світової війни порода “Лебединок”, як молочна порода, була ледь не найкращою й популярною в Радянському союзі. А тому, коли почалася війна і стало зрозуміло, що ворог дійде до Лебединщини, її довелось рятувати.

Три тисячі кілометрів разом з коровами

У 1941 році, через три місяці після початку війни, доярки й тваринниці колгоспу імені Леніна відправились в довгу путь. Вони гнали череду з кількох десятків племінних корів-рекордсменок по надоях, яких буквально щойно вивели на фермі, у тил. Треба було рятувати генофонд лебединської породи. Була серед тих дівчат і молода 28-річна Марія Савченко. 

Шлях був дуже важкий, знесилені корови падали й не могли йти далі, доводилось чекати, поки вони відпочинуть. Дівчата погонниці також валилися з ніг й від утоми, й від голоду, й від холоду. А ще ж потрібно було доглядати корів, бинтувати їхні поранені ратиці, годувати, слідкувати, щоб не замерзли. Цей страшний марафон тривав три місяці, аж поки череда не дійшла до навчального господарства агрономічного технікуму під Саратовом. “Лебединка” була врятована.

Двічі героїня соцпраці

Повертались набагато швидше, адже коли вертаєшся додому завжди так, за добу долали по 10, а то й 20 кілометрів. А потім почались рекордні надої – у 1947 році по майже 6 тис. кг від кожної корови. За це перша Зірка Героїні Соціалістичної праці. А через 10 років рекорд вже склав майже 9 тис. кг. За це друга Зірка Героїні. З 1962 року Марія Савченко стає завідувачкою МТФ. Саме за її участі була виведена і врятована під час Другої світової війни унікальна молочна порода корів у Токарях Бережках, що на Лебединщині.